Я Вже Не Той

Мамо, я вже не той, що боявся грози за вікном.
Світ навчив мене бути сильним,
Та не все в ньому було добро.
Я спішив подорослішай так, наче час можна було обігнать.
Та тепер би на день чи на два я хотів би назад туди.
Пам’ятаю твій голос вночі, як чекала мене біля дверей.
І здавалось, що буде завжди світ простим серед рідних людей.
Минають роки, минають дні, та є речі, що живуть у мені.
Мамо, я вже не той, що колись мріяв вище хмар.
Я пройшов крізь дощі і вітри, сумів свою правду знайти.
Мамо, я вже не той.
Та коли на душі темнота, я згадую рідний дім, де мене чекала доброта.
Світ мінявся швидше за нас.
Друзі зникли у власних шляхах.
Хтось лишився, хтось загубився.
У великих чужих містах було різне — і білі падіння, і моменти, коли не щастило.
Та найбільше мене зберегло те тепло, що ти подарила.
Я навчився мовчати про біль.
Посміхатись, коли нелегко.
Та є речі сильніші за час — це любов, що живе глибоко.
І куди б не вела дорога, через тисячі різних світів я завжди пам’ятатиму.
Мамо, як багато ти дала мені сил.
Мамо, я вже не той, що колись мріяв вище хмар.
Я пройшов крізь дощі і вітри, зумів свою правду знайти.
Мамо, я вже не той.
Та коли на душі темнота, я згадую рідний дім, де мене чекала доброта.
А… я вже не той.
Або я вже не той.
Або та в серці назавжди.