Де та межа

Холодний вечір малює тіні.
Ми знову застрягли у цій рутині.
Ти мовчки дивишся кудись у вікно.
Нам бути разом не дано.
Ти кажеш: «Час все розставить на місця».
Та чомусь біль не відпускає серця.
Ми ніби поруч, та як чужі.
Ми розминулись на віражі.
Де та межа, що нас розділяє?
Чому вогонь наш поволі згасає?
Ми два світи, що зійшлись на мить.
Але чому тепер так болить?
Які ми є? Справжні чи чужі?
У власних мріях ми на межі.
Ніби одне, але кожен про своє.
Скажи мені чесно, чим ми ще є?
Я пам’ятаю кожне слово і жест.
Наше кохання — це вічний тест.
Ми будували мости крізь туман,
Але потрапили в спільний капкан.
Може, не варто триматись за дим?
Може, я стану для тебе чужим?
Слова застигли немов на ходу.
Я шляху вільного тут не знайду.
Де та межа, що нас розділяє?
Чому вогонь наш поволі згасає?
Ми два світи, що зійшлись на мить.
Але чому тепер так болить?
Які ми є? Справжні чи чужі?
У власних мріях ми на межі.
Ніби одне, але кожен про своє.
Скажи мені чесно, чим ми ще є?
А завтра сонце зійде над містом,
І розірветься старе намисто.
Я відпускаю весь цей білий жаль,
Дивлюся впевнено в іншу.
Чому вогонь наш поволі згасає?
Ми два світи, що зійшлись на мить.
Але чому тепер так болить?
Які ми є? Справжні чи чужі?
У власних мріях ми на межі.
Ніби одне, але кожен про своє.
Скажи мені чесно, чим ми ще є?
Просто чужі.
Ми тепер по собі.