Між Учора І Завтра

Ще на світанку та
ніч уже, вже
втратила владу.
На долонях тане холод, холод,
мов останній білий сніг.
Я мовчала так беззвучно, -звучно, -звучно, що почула власний крик, крик,
крик. Вітер стер старі дороги, -роги, -роги.
Дощ забрав чужі сліди.
Все, що мало залишитись, -шитись, -шитись, розчинилось назавжди.
Десь між небом і землею, -лею, -лею, -лею світ змінив своє ім'я.
Наче серце після болю, -лю, -лю знов навчилося
жити.
Між учора і завтра не живе каяття.
Там мовчання гучніше, ніж усі почуття.
Між учора і завтра я вже зовсім не та.
Світ лишився незмінним, та прозріла душа.
Стільки тіней йшло за спиною, не питаючи, хто є хто.
Я несла у серці полум'я,
не віддавши його нікому. Все, що втрачено, не зникає.
Все, що справжнє, не мовчить.
Тільки той торкнеться неба, хто навчився відпустить.
Коли згасне останній страх, я не стану шукати шлях, бо дорога жила в мені.
Я лише не бачила її.
Між учора і завтра не живе каяття.
Там мовчання гучніше, ніж усі почуття.
Між учора і завтра я вже зовсім не та.
Світ лишився незмінним, та прозріла душа.
Світ не змінився.
Змінилась лише
і в ній
я нарешті
почула себе.