Тополя Стояла

H вітер
У степу розправив крила.
Чорна хмара
Місяць застелила в унімому полі, дема трава.
Кажен ніч забуті вікові слова
Там, де край дороги, камінь та полень
Спить козацька слава посеред долкільки
Вільний вітер шепче у росі.
Голоси
Прадавні будуть увісні
До поля стояла, схилившись додалу, до поля стояла і косийдала
До поля стояла
Крізь бурі негоду
До поля стояла, про волю питала
До поля стояла
Розради благала
Підімуся з кригина тятиву.
Не віддам
Чужинцям землю цю живу.
Скільки бур
Летіло, скільки впало гроз.
Гартував
Коріння віковий мороз.
Дерево не гнеться, навіть як болить.
Листя у негоду сріблом струминить.
Через темні
Хащі, через дикий гай.
Кріз віки лунає
Корінь свій тривай
То поля стояла, схилившись долу
До поля стояла
І коси гойдала
До поля стояла
Кисть бурі негоду
До поля стояла, про волю питала, до поля стояла
Розради блага гала
Ой, не гнися, дерево, до сирої землі
Підійми верхівку
У вечірній млі
Сонце знову зійде
Розжене туман
Заживе коріння
Заросте відран
Поля стояла
Кріз бурі негоду
До поля стояла
До поля стояла
Схилившись додолу
До поля стояла